Чи варто доводити очевидне: якісний продукт можна створити тільки в атмосфері, порівняно з тією, що панує в дружній родині, де кожен вкладає душу в свою роботу, де живе затишок, дух сімейної сердечності, задушевності, чуйності, взаємної довіри і допомоги.
Де, як і у будь-якої сім'ї, є свої традиції, маленькі таємниці, повсякденні турботи, досягнення і своє «підростаюче покоління». Тобто все те, що ми називаємо загальним поняттям - сімейні цінності.
Старі чорно-білі знімки мають воістину магічні властивості завдяки своїй здатності передавати неповторну атмосферу минулих років. Ось на одному з них - усміхнені Валерій Печаєв і Микола Тимченко під час святкування 10-річчя компанії «ЛЕКХІМ» в 2002 році. Останній підіймає в руках важку книгу в шкіряній палітурці. На наступні кілька десятиліть вона стане своєрідним «сімейним фотоальбомом», в якому буде відображена історія компанії. Сьогодні, 10 років по тому, ми перегортаємо цей альбом, сидячи в кабінеті Валерія Костянтиновича. Головний натхненник, нинішній голова правління групи компаній «ЛЕКХIМ», перегортає сторінку альбому, де на іншому такому ж чорно-білому знімку, який дуже нагадує сімейну фотографію, ми бачимо його ж - Валерія Печаєва в оточенні співробітників. «Колектив професіоналів - запорука успішного розвитку», свідчить підпис під фотокарткою.
«Ось, - показує Валерій Костянтинович на знімку тих, хто разом з ним 20 років тому заснував« ЛЕКХІМ », - Леся Григорівна Радькіна, лівіше - Любов Іванівна Лазько, а це - Валентино Степанівно Мазурик». Ми переводимо погляд зі сторінки фотоальбому на сидячих навпроти нас - їх, незважаючи на минулі роки, абсолютно не складає труднощі вгадати на злегка побляклих знімках.
Від ідеї до бізнесу...
Ідея, яка на багато років об'єднала людей, перетворивши колектив однодумців в одну велику родину, і яка продовжує пов'язувати всі останні 20 років, в той час як нібито витала в повітрі або була продиктована самим життям. Експорт та імпорт активних фармацевтичних інгредієнтів, лікарських засобів і біологічних препаратів, що здійснювалися в Радянському Союзі централізовано, в 1988 р. Україна отримала можливість реалізувати самостійно. Це стало реально з появою при республіканському концерні «Укрмедбіопром», який об'єднав усі діючи на той момент в Україні хіміко-фармацевтичні підприємства і очолювався Валерієм Печаєвим, зовнішньоторговельної фірми «Біомед». Її директором стала Л. Радькіна. Завдяки їй за кордон - до Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Угорщини і т.д. - Україна стала експортувати ліки, вироблені на вітчизняних хіміко-фармацевтичних підприємствах. На той момент це був абсолютно унікальний випадок, який надав співробітникам зовнішньоторговельної фірми не менш унікальний досвід, яким тоді в союзних республіках не володів більше ніхто. Адже для ведення подібного роду діяльності в СРСР потрібні були особливий статус і маса всіляких дозволів, одержуваних на урядовому рівні.
Однак захід такої країни, як СРСР виявився неминучим. Зникнення зі світової мапи цієї наддержави спричинило за собою масу інших необоротних змін, в тому числі повних крах характерного для того часу жорсткого вертикального управління і планування, різкий розрив зв'язків з союзними республіками і зарубіжними партнерами. Заводи-виробники залишилися буквально без ринків збуту, при цьому абсолютно не маючи досвіду зовнішньоекономічної діяльності. Поступово стало приходити розуміння того, що в подальшому розвиток такої нової країни, як Україна піде на ринкових рейках. З іншого ж боку - накопичений унікальний на той час досвід, професіоналізм, наявний вихід на постачальників і клієнтів в хіміко-фармацевтичній сфері, а також потреба новоутвореного ринку в товарах і послугах - все це не залишало жодних інших варіантів: необхідно створювати комерційну фірму . Четверо сміливців, об'єднаних однією ідеєю і вирішили в умовах невизначеності та невпевненості ризикнути, покинувши комфортні кабінети держслужби, і відправитися у вільне, але захоплююче плавання, створивши компанію, яку сьогодні всі ми знаємо як «ЛЕКХІМ».
Мрійте обережно - Мрії збуваються!
Що необхідно для організації фірми? Безумовно, статутний капітал. Для цього кожному з засновників, щоб зібрати необхідну суму, довелося здати в комісійний магазин практично все - від дитячих іграшок до великої побутової техніки. Ідея ж назви компанії, розповідає Валентина Мазурик, виникла ще під час роботи в корпорації «Укрмедбіопром», для зручності діяльності якої, на ринках далекого зарубіжжя, ними розглядався варіант створення на території Угорщини торгового представництва. «У нас були самі різні варіанти назв, однак найбільш підходящим нам здався акронім, складений зі слів «ліки» і «хімія». Так і виникла назва - «ЛЕКХІМ».
Логічно, що формування капіталу в Україні відбувалося за універсальними законами ринкової економіки і, як і всюди, починалося з його накопичення. Вже потім на основі цих коштів в нашій країні буде відроджена промисловість. Однак поки що необхідно було створення такого підприємства, яке дозволило б нагромадити ці кошти. Для тих, хто мав великий досвід зовнішньоекономічної торговельної діяльності та міг звести українські та зарубіжні компанії, відповідь на питання, чим зайнятися, була очевидна: заробити чималі кошти можна було завдяки експортно-імпортної діяльності. На початку свого шляху «ЛЕКХІМ» спеціалізувався на експорті продукції хімічних, металургійних та біохімічних підприємств.
«Безцінними в ті дні для нас стали підтримка і розуміння наших сімей. При тому, що заняття комерційною діяльністю на той момент вважалося не тільки непрестижним, але скоріше навіть навпаки - цінності тоді були зовсім іншими, - згадує Леся Радькіна. - Найбільша складність, з якою довелося зіткнутися організованою нами молодою фірмою, стало елементарна відсутність фінансових коштів, яка погіршилась з приходом гіперінфляції. І якби не довіра і підтримка партнерів - вітчизняних заводів, які пішли на те, щоб надати нам передоплату, складно сказати, як би склалася доля юної компанії. Однак завдяки розумінню ми змогли укласти вигідні договори і забезпечити своїх клієнтів як в Україні, так і за кордоном, всім необхідним.
Дивно, з яким відчайдушним завзяттям і витонченістю нам вдавалося придумувати схеми бартеру, які давали можливість нам практично без фінансових коштів реалізувати свої проекти. Саме завдяки цим проектам великі київські фармпідприємства змогли продовжити свою виробничу діяльність, отримавши необхідні їм фармацевтичні субстанції, наприклад такі як АТФ або антибіотики. У свою чергу, українські пацієнти в ті роки завдяки цьому отримали найнеобхідніше - життєво важливі лікарські засоби».
І тільки лише кілька років потому, зрозумівши, що обсяг капіталу досяг своєї критичної точки, коли його можна витрати, не порушуючи експортно-імпортних операцій, ентузіасти з «ЛЕКХІМ» здійснили те, про що мріяли всі ці довгі роки - створити перше промислове генеричне виробництво, завдяки якому, стало можливим забезпечити український фармринок важливими імпортозамінними ліками. Ну а коли насичення вітчизняного фармринку досягло певного рівня, компанія змогла переорієнтуватися на споживчий попит і освоїти виробництво найбільш реалізованих генеричних препаратів.
